Українська жінка – українська письменниця, перекладачка та фотографка з Борисполя, що неподалік Києва. Коли почалася війна, вона втекла до Паневежиса разом зі своїм підлітковим сином. Вона є давнім членом Національної спілки письменників України та лауреаткою премій за збірки поезії, дитячі книги та науково-популярні праці.
Хоча за освітою вона митний інспектор і перекладач, вона зрозуміла, що в Литві не зможе прожити лише за рахунок письменницької діяльності. Ця проблема спонукала її здобути нові навички, зокрема вивчити кінезітерапію в Паневежиському коледжі, продовжуючи при цьому займатися фотографією та перекладацькою діяльністю.
У Литві українська жінка відкрила для себе фотографію як особисте та професійне захоплення. Вона приєдналася до Асоціації фотографів Паневежиса і почала виставляти роботи, що розповідають історії біженців та їхні переживання.
Серед основних проектів:
– «Примарні сім’ї реальної війни» (2022–2023) – портрети жінок-біженців поруч із манекенами, що символізують відсутніх чоловіків, які воюють в Україні.
– «Почуття приналежності: українські жінки в Литві» (2024) – дослідження адаптації та історій успіху восьми українських жінок, які відбудували своє життя в Литві.
– «Ми не залишаємо друзів» (2023) – фокус на домашніх тваринах, яких біженці привезли до Литви, що відображає вірність і любов під час переселення.
Завдяки цим проектам українська жінка поєднує свої дві пристрасті – слова та зображення – щоб розповісти історії про мужність, приналежність та емоційне виживання, в центрі яких стоять люди.
– Літературні досягнення в Україні: численні національні та міжнародні літературні премії, зокрема премія імені Павла Чубинського, премія імені Павла Тичини та звання «Поет року 2015».
– Культурне визнання в Литві: гранти від Литовської ради з питань культури та Фонду «Відкрита Литва» (Ukreate Hub).
– Цінність для громади: Її творчість висвітлює боротьбу та стійкість жінок-біженців, надихаючи на солідарність між литовцями та українцями.
– Соціальна активність: надає практичну підтримку та спонукає до роздумів інших переселенців, показуючи, що початок нового життя, хоч і важкий, може відкрити нові можливості.
«Ми не залишаємо своїх друзів» — це проект про домашніх тварин, яких українці привезли з собою до Литви, тікаючи від війни.
У перші тижні війни в Україні соціальні мережі були заповнені фотографіями людей, які стояли в довгих чергах на кордоні. Багато біженців мали з собою домашніх тварин. Адже вони теж є членами сім’ї, найближчими і найвідданішими друзями. Ми, мабуть, також пам’ятаємо волонтерів, які організовували перевезення тварин за кордон. Іноді це перетворювалося на цілі притулки для бездомних чотирилапих друзів, які згодом знаходили домівки в безпечніших місцях. Війна триває вже три роки, і порятунок тварин із зони бойових дій продовжується.
За словами української жінки, ця тема є для неї глибоко особистою та важливою. Саме в Литві вона взяла до себе кота, якого привезли з міста, що зараз перебуває під російською окупацією. Сьогодні тварина є частиною її маленької родини – вірним другом і частинкою її батьківщини.
Засновано на опублікованих інтервʼю і звітах.
А тепер давайте поміркуємо над цією історією. Прочитайте наведені нижче запитання та спробуйте на них відповісти.
Уважно прочитайте кожне з 5 запитань і виберіть правильну відповідь із запропонованих варіантів.